ВОДОСХОВИЩА УКРАЇНИ

Водосховища – це водоймища в руслі річки або в зниженні земної поверхні, штучно створені шляхом влаштування гребель, перемичок, викопування земляних заглиблень і т.п. Вони створюються для перерозподілу у часі стоку рік відповідно до потреб різних галузей промисловості, сільського та комунального господарства, транспорту. За рівнем регулювання стоку розрізняють водосховища багаторічного, сезонного, тижневого та добового регулювання.

Водосховища України на річці Дніпро

Назва	Роки створення	Площа водного дзеркала, км 2	Об’єм, км 3	Максимальна ширина, км	Найбільша глибина, м
1 Київське водосховище	1964 – 66	922	3,73	12,0	15,0
2 Канівське водосховище	1972 – 78	675	2,6	5,0	11,0
3 Кременчуцьке водосховище	1959 – 61	2250	13,5	28,0	20,0
4 Кам’янське водосховище	1964	567	2,45	10,0	14,0
5 Запорізьке водосховище	1932	420	3,2	3,5	45,0
6 Каховське водосховище	1952 – 56	2155	18,2	28,0	36,0

Водосховища займають проміжне положення між стоячими і текучими водоймищами, хоча на вигляд часто мають велику схожість з озерами. Як правило, це великі та глибокі водойми. Характер дна в різних ділянках водосховища неоднаковий і залежить насамперед від місцевості, де воно створювалося. Найчастіше дно нерівне, порізане руслами річок, їхніх приток, ложами озер і стариць, схилами затоплених терас, пагорбами та пагорбами. Внаслідок затоплення заплавних лісів, чагарників та населених пунктів у водосховищах утворюються закоряжені ділянки ложа. Якщо озера здебільшого мають відносно пологі береги і рівне дно, що поступово заглиблюється, з найбільшою глибиною ближче до центру, то у водосховищах найбільші глибини завжди будуть у руслі затопленої річки, а максимальна — біля греблі.

Протяжність, площа та глибини на водосховищах коливаються у значних межах, що змінюються протягом року. Навесні після наповнення водосховища паводковими водами площа його збільшується до певної межі, після чого до осені поступово зменшується. З настанням морозів надходження води у водосховище різко скорочується. Гідроелектростанції починають працювати в основному за рахунок спрацювання обсягу водосховища, і тому рівень води в ньому знижується швидше, ніж улітку. Найбільше спрацювання рівня води буває в передпаводковий період, коли водосховище готують до прийняття весняних вод. У деяких водоймищах коливання рівня води протягом року досягають 10-20 м і більше. У міру його спрацювання у водосховищі як улітку, так і взимку відбувається осушення затопленої площі.

Рельєф ложа рівнинних водоймищ після їх утворення змінюється повільно. Найбільш швидко внаслідок хвилебою змінюються круті або стрімчасті береги, що складаються з ґрунтів, що легко розмиваються. Розмив берегової зони в деяких випадках відбувається настільки швидко, що за два-три роки існування водосховища сягає десятків метрів. Що стосується замулювання затоплених русел річок, струмків і стариць, особливо згладжування їх схилів і бровок, цей процес відбувається дуже повільно. Швидше він протікає у гірських водосховищах, де велике винесення зважених частинок.

Режим повені в умовах водосховища значно відрізняється від характеру проходження його до зарегулювання річки. Зокрема, зменшуються швидкості течії, особливо в середній та приплотинній частинах. Нормальний підпірний рівень води біля греблі вище природних повеневих горизонтів води в річці цього місця. У міру віддалення від греблі перевищення зменшується, і в місці виклинювання підпору водоймищ ці горизонти збігаються. Виклинювання підпірного рівня води спостерігається на всіх притоках зарегульованої ділянки річки та залежить від величини ухилу поздовжнього профілю, площі поперечного перерізу та обсягу стоку кожного припливу. По зміни берегів і формі водосховища дуже різні, що з рельєфом річкових долин, які у зону затоплення. Розрізняють озероподібні водосховища,

При наповненому водосховищі в розширених місцях його заплави течія, що утворюється від стоку води через греблю, практично невідчутна. Влітку у цих районах протягом спостерігається головним чином вітрових явищ. Швидкості стічних течій помітно зростають у звужених місцях водосховища та в районі виклинювання підпору. Вони збільшуються при спрацюванні рівня води і досягають найбільших значень у передпаводковий та паводковий періоди.

Основний стік відбувається по руслах затоплених річок, меншою мірою – з заплави. Біля берегів вода практично стояча, якщо не брати до уваги течій, що виникають при згінних та нагінних явищах. Нерівномірний розподіл швидкостей зумовлює нерівномірність водообміну окремими ділянками, від інтенсивності якого залежить рибопродуктивність водосховища. Таким чином, водосховища поєднують у собі елементи річки та озера. Подібність їх з річками полягає в наявності в паводковий і паводковий періоди підвищених швидкостей течії, великої протяжності і тотожності рельєфу дна у верхніх частинах.

Подібність водосховищ з озерами в тому, що й ті, й інші мають великі площі, незвичайну для річок ширину та значні глибини. Для водоймищ характерні помітні коливання рівня води. Хвильовий, вітровий та льодовий режими у водосховищах близькі до озерних. Помічено, що на водосховищах менше слабких та помірних вітрів. Вони дмуть частіше у напрямі найбільшої відстані водойми. Замерзає водосховище насамперед біля берегів, у затоках та дрібних місцях, потім льодостав поширюється на всю площу. Під впливом вітрів крижини відриваються і можуть тривалий час дрейфувати водосховищем. Танення льоду починається з верхів’їв та по відрогах водосховища.

Які риби населяють водосховища?

Рибне населення водосховищ формується із трьох джерел: з річки та заплавних водойм району затоплення; з озер та ставків, пов’язаних з водосховищем річкою чи притоками; з інших водяних басейнів, звідки риби привозяться рибогосподарськими організаціями. Не всі риби, що мешкали в річці, зберігаються у водосховищі. Насамперед зникають види, які розмножуються у річках, а нагулюються у морі. Поступово йдуть також риби, пристосовані до життя у річці, зокрема стерлядь, жерех, подуст, голавль, вусач та ялець.

Одночасно на зарегульованих ділянках річки створюються сприятливі умови деяких озерних риб (лящ, плотва, окунь та інших.). До них приєднуються і ті, які раніше на цій ділянці річки не жили. Наприклад, тюлька з Дніпровсько-Бузького лиману піднялася до Каховського водосховища, а звідти до верхнього за течією Дніпра Київського водосховища. У той же час у Кременчуцькому водосховищі з’явився сріблястий карась, який потрапив сюди з ставків поруч розташованого Полтавського рибокомбінату.

У перші роки існування водоймищ риби мають великі площі природних нерестовищ у залитих водою просторах заплави річки, де вони успішно розмножуються на рослинних субстратах і у великій кількості знаходять кормові організми. Внаслідок цього з’являються потужні стада як цінних, так і малоцінних риб. Однак за кілька років умови для зростання риб починають погіршуватися. Насамперед це стосується умов розмноження, оскільки наземна рослинність заплави під водою відмирає, а нова водяна рослинність розвивається повільно. Потім знижується чисельність кормових об’єктів. Коливання рівня води ускладнюють розмноження та харчування риб. Особливо несприятливі умови створюються для видів, які відкладають ікру на дрібних місцях (наприклад, щука, сазан).

Встановлено, що водосховища, що мають значні глибини, велику спрацювання рівня води, інтенсивний водообмін та недостатнє надходження з водою розчинених солей та газів, характеризуються малопотужними рибними стадами. Дрібноводні водосховища з малою спрацюванням рівня і хорошим прогріванням води при однаковому з глибоководним складом рибного населення більш рибопродуктивні. Рибопродуктивність тим більше, що триваліший вегетаційний період. На відтворення рибних запасів негативно впливає збіг спрацювання рівня води у водосховищі з нерестом риб або інкубацією ікри, відкладеної в прибережжі, що часто призводить до загибелі ікри, внаслідок чого зі стада випадає ціле покоління.

Риба у водосховищах, як і в інших водоймах, постійно перебуває в русі. Провесною з початком танення льоду до берегів підходять дрібні і великі риби. Після його закінчення в затоки, балки спрямовується щука, яка приступає до розмноження раніше за інші види. За нею сюди підходять судак та окунь. Іншим часом зазначені види великих скупчень не утворюють. У цей же період спостерігається масовий підхід риби до ділянок, що розташовані нижче греблі. Тут концентруються лящ, синець, короп, меншою мірою сом, щука, судак, та якщо з річкових риб — жерех, подуст, стерлядь та інших. Щоправда, вони тримаються тут й інші пори року. До гребель, розташованих у самому пониззі річки, підходять також риби з моря – вони прагнуть дістатися своїх колишніх нерестовищ.

З середини весни, з прогріванням води до 16 ° C і початком масового нересту, і до закінчення розмноження поблизу берегів знаходяться лящ, плотва, карась, лин, синець, чехонь та ін. Влітку, в період нагулу, доросла риба тримається розріджено. час як молодь концентрується біля берегів на глибині до 4 м, причому масовий підхід спостерігається у тихі теплі ночі. Більшу частину року риби багатьох видів за глибиною розподіляються за розмірним та віковим складом. Чим більша або старша за віком риба, тим на більших глибинах вона знаходиться. Винятком є ​​періоди нересту, заморних явищ чи різких спрацювань рівня води.

Восени риба знову приходить у берегову смугу. З настанням похолодання вона збирається у зграї на глибоководних плесових та руслових ділянках водосховища. По першолідку при товщині льоду не більше 5 см риба на нетривалий час знову підходить у великій кількості до берегів, заходить у затоки, піднімається вгору руслами підтоплених річок. Через прозорий лід завтовшки 2-15 см, поки він ще не вкритий снігом, можна побачити рибу (переважно коропові), яка підходить не тільки до берегової зони, але й до самої межі води, що знаходиться між кромкою льоду та дном. При цьому деякі, прагнучи вийти на більш мілководну ділянку, настільки близько наближаються до урізу води, що знаходяться там у незвичайному для риби горизонтальному (лежачому) положенні.

У міру наростання товщі льоду риба знову відходить від берегів на глибші місця, де за сприятливого кисневого режиму тримається до весни. При нестачі кисню вона починає переміщатися з центрального глибоководного плесу у верхів’ї водосховища чи його відроги, де є свіжа річкова вода. При збільшенні кисневого дефіциту відбувається масове пересування риби всіх видів, і тоді вона густими одвірками йде у більш збагачену киснем воду. Наприкінці зими, у період передпаводкового скидання води з водосховища, риба починає інтенсивно пересуватися.

На поведінку риби у місцях її концентрації великий вплив надають зміни температури повітря, випадання опадів, сила та напрям вітру, що у свою чергу змінює і температуру води. Помічено, що зі зниженням температури повітря та атмосферного тиску, випаданням тривалих опадів риба відходить від берегів на більш глибоководні місця та перебуває там у малорухливому стані. З настанням ясних, тихих днів, підвищенням температури та атмосферного тиску в літній чи зимовий час вона стає активнішою, у більшій кількості підходить до берегів.

Все сказане про поведінку риби дійсне лише доти, поки відбувається поступове та рівномірне спрацювання рівня води у водосховищах. При різких спрацьовування створюються цілком відчутні для риби течії води. Найбільша швидкість течії у разі зазвичай відзначається по руслу затопленої річки водосховища. Риба, реагуючи на скидання води, змінює місця проживання. Частина її піднімається проти течії у верхів’я, частина зноситься до греблі і за межі водосховища, особливо у передпаводкові скиди, коли риба найслабша і в’яла, частина ж її виходить до берегів.