Загальна характеристика Атлантичного океану

З історії океанських плавань через Атлантику

Задовго до Великих географічних відкриттів простори океану бороздили фінікійці та вікінги. У XV столітті у пошуках морського шляху до Індії  Бартоломео Діаш обігнув західні береги Африки і спустився на південь до мису Бур, названого згодом мисом Доброї Надії. 

У 1492 році під час свого першого плавання в пошуках морського шляху в Індію Христофор Колумб перетнув Атлантичний океан і дістався Великих Антильських островів.

Під час першого навколосвітнього плавання 1519-1522 р.р. Фернан Магеллан перетнув Атлантичний океан і відкрив протоку з Атлантичного океану в Тихий океан. Пізніше протока була названа ім’ям Магеллана.

Географічне положення

Атлантичний океан посідає друге місце за величиною після Тихого океану. Площа Атлантичного океану становить 91,7 млн. км². Океан витягнутий у меридіональному напрямі на 16 тис. км, яке середня ширина становить близько 4 тис. км. Західний і східний кордони океану проходять по берегах Північної та Південної Америки, Африки та Євразії, а північна умовна межа — Ісландсько-Фарерським порогом. Більшість Атлантичного океану розташована в Західній півкулі. У Північній півкулі берегова лінія океану сильно розчленована численними півостровами та затоками, тут також є велика кількість островів, внутрішніх та окраїнних морів. До складу Атлантичного океану входять 13 морів, що займають 11% його площі. 

Геологічна будова та рельєф дна

Атлантичний океан утворився при розпаді стародавнього материка Гондвана приблизно 160 млн. років тому і є геологічно наймолодшим океаном Землі. 

Серединно-океанічний хребет найбільше виражений в Атлантичному океані. Він перетинає океан із півночі на південь приблизно на рівній відстані від узбереж материків. У центральній частині океану розташований Серединно-Атлантичний хребет, який перетинає океан із півночі на південь. Серединно-Атлантичний хребет є межею між Північно-Американською та Євразіатською літосферними плитами на півночі та Південно-Американською та Африканською літосферними плитами на півдні. В осьової частини хребта знаходиться рифтова долина, ширина якої становить від 6 до 30 км, а глибина – до 2 км. В осьової частини хребта спостерігається підйом внутрішньої речовини Землі та утворюється молода земна кора. В результаті відбувається повільна розбіжність літосферних плит і площа океану повільно збільшується.

До рифтової зони хребта присвячені вулканічні утворення Ісландії та Азорських островів. Вулканічна діяльність у зоні рифту стала причиною утворення вулканічних островів Святої Олени, Трістан-да-Кунья та інших. Землетруси і вулканізм переважно характерні для районів глибоководних жолобів (тут їх менше, ніж у Тихому океані). Периферійні райони океану спокійніші в геологічному відношенні. 

Жолоб Пуерто-Ріко – найглибша частина Атлантичного океану (8742 м).

Шельфова зона Атлантичного океану займає понад 6 млн. км². У цій зоні розташовані великі затоки та архіпелаги: Мексиканська затока, о. Ньюфаундленд, о. Гренландії. Найбільш широка зона шельфу й у Північно-Західної Європи. Тут знаходяться шельфові моря – Північне та Балтійське. Біля берегів Північної, Південної Америки та Африки смуга шельфу вузька.

Властивості вод Атлантичного океану.

Клімат

Більшість акваторії Атлантичного океану лежить у областях екваторіального, субекваторіального, тропічного та субтропічного клімату, де цілий рік спостерігаються позитивні температури повітря. Середня температура поверхневих вод має менші величини, ніж Тихому океані, і становить 16,5°С.

Північна та південна частини акваторії Атлантичного океану знаходяться у помірному кліматичному поясі Північної та Південної півкуль.

Солоність вод Атлантичного океану загалом вище середньої Світовому океану, тому вважається найсолонішим з окремих океанів. Найбільші показники солоності спостерігаються в тропічних широтах, де випадає мало опадів та дуже суттєве випаровування. 

Течії 

В океані утворюється два кільця поверхневих течій. У Північній півкулі — Північно-пасатна, Гольфстрім, Північно-Атлантична і Канарська течії рухаються за годинниковою стрілкою, у Південній півкулі — Південно-пасатна, Бразильська, течія Західних вітрів і Бенгельська течії рухаються проти годинникової стрілки. 

Цікаве доповнення

Найбільш відома тепла течія Гольфстрім, яка при виході в океан досягає потужності 25 млн м / с. (2160 км³ на добу), що у 20 разів перевищує витрати всіх річок планети. 

Органічний світ

Атлантичний океан відрізняється меншою біологічною різноманітністю порівняно з Тихим океаном. Це насамперед пов’язано із відносною геологічною молодістю океану. Проте, Атлантичний океан у своїй вважається найпродуктивнішим на одиницю площі рахунок широкої шельфової зони. На окремих ділянках шельфу у місцях контакту теплих та холодних течій спостерігається підвищена продуктивність. Тут мешкають придонні та донні види риб, наприклад тріска, камбала, окунь та інші. Тут розташовані світові райони рибальства. 

Також багаті життям води Північної Атлантики. Холодні води насичені киснем і відрізняються меншою солоністю, тому є сприятливим середовищем у розвиток життя. Шельфи біля південних узбереж Ісландії, Гренландії та півострова Лабрадор є найбільш рибними районами Атлантики. До найпродуктивніших відносяться води помірного поясу, де відбувається інтенсивна взаємодія холодних та теплих вод. Центральні райони Атлантичного океану відрізняються меншою продуктивністю. 

На жаль, через браконьєрство та інтенсивний промисл риб біологічні ресурси океану виснажуються, тому гостро стоїть проблема збереження біологічної різноманітності. 

Тріска, оселедець, окунь, палтус, кілька, морські гіганти (кити, тюлені, акули) – це представники нектону. Планктон представлений різними водоростями та крилем. Бентос Атлантики бідний на види.

Особливий природний комплекс Атлантичного океану – Саргасове море. Поверхневі течії служать природними кордонами моря та сприяють накопиченню водоростей саргассів у його акваторії.

Господарське використання

Атлантичний океан грав і грає величезну роль життя людства. Океан дуже активно використовується у транспортних цілях: тут проходять важливі морські шляхи, що сполучають Європу з Північною Америкою. На берегах океану розташовано ⅔ всіх морських портів світу. Найбільшим за вантажообігом портом Атлантики є Роттердам (Нідерланди).

Велике значення мають запаси нафти та природного газу на шельфі Атлантичного океану. Найбільші родовища розвідані в Західній Атлантиці біля берегів Канади, США та Мексики (особливо в Мексиканській затоці), Венесуели, а також у Східній Атлантиці – біля берегів Північно-Західної Європи в межах Північного моря, у Центральній та Південній Атлантиці – біля берегів Нігерії, Габона, Конго, Анголи, Заїра та ПАР. Каспійське море, одне з залишкових морів Атлантичного океану, також багате на родовища нафти. 

Найменше значення має вилов та використання біологічних ресурсів.

Екологічні проблеми океану 

Господарська діяльність людини у межах Атлантичного океану негативно впливає на природне середовище та викликає його погіршення. Це проявляється у забрудненні океанських вод, повітря, зменшенні запасів промислових видів риб та інших жителів. В океан впадає безліч річок, води яких виносять в океан великі маси зваженого матеріалу і забруднюючих речовин. 

• Атлантичний океан витягнутий у меридіональному напрямку. 
• Атлантичний океан – наймолодший і найбільш освоєний людиною.
• Дном Атлантики проходить грандіозна природна геологічна споруда — Серединно-Атлантичний хребет.