Рослинний світ Полісся

Полісся характеризується великою різноманітністю рослинного світу, загалом у цьому регіоні налічується 1532 види рослин, які є представниками 560 пологів та 110 сімейств. На першому місці за кількістю видів – сімейство складноцвітих, потім злакових, осокових, хрестоцвітих, розоцвітих, гвоздикових. В Українському Поліссі дуже багато лікарських, технічних та декоративних рослин.

Тим не менш, флористичний склад рослинного покриву Поліського заповідника значно бідніший. Це пояснюється поширенням піщаних відкладень, високою заболоченістю та домінуючим переважанням сосни в лісостанах, рівнинною, слабодренованою поверхнею з окремими піднесеннями – відслоненнями кристалічних порід та еоловими піщаними пасмами. Водночас тут зростає 528 видів вищих рослин, представників 86 сімейств, які становлять 35,8 % усієї дикорослої флори Українського Полісся. Найбільш поширені в заповіднику злакові – 51 вид, складноцвіті на другому місці – 46 видів.

Покрита лісами площа у заповіднику займає 16 978 га – 84,4 %. Переважає звичайна сосна, яка росте на площі 13 757 га і становить 81 % всієї вкритої лісом площі. Береза ​​займає площу 2995 га – 18 %, вільха чорна – 222 га, або 1 %. На ялинку та дуб припадає всього 4 га. За віком структура лісового фонду також своєрідна – молодняки становлять 64,5 %, середньовікові – 35 %, встигаючі – 0,4 %, а стиглі та перезрілі – 0,1 %. Така нерівномірність є наслідком багатьох причин, головні з яких – значні пожежі в минулому і рубка лісу у воєнні роки. Лісорослинні умови заповідника охоплюють 14 типів лісу з 31, характерних для Полісся. Бори займають 68%, а суббори 31%. Здебільшого всі формації соснових лісів та його похідні асоціації відносять до бідних сосняків. Значно поширені асоціації лишайникових борів. Вони займають не лише верхню частину заплав, а й третину їхніх верхніх схилів, іноді майже весь схил південної експозиції. Це корінні фітоценози для наведених місць зростання.

Для всіх асоціацій лишайникових сосняків характерна низька зімкненість деревного ярусу та низький бонітет. Висота 50-70-річних дерев 10-12 м. Мохово-лишайниковий покрив становить здебільшого 65-70 %, а трав’янисто-кущовий – у середньому займає 10-15 % площі. Є асоціації зовсім безпокровні, або рідкісні, де трави покривають до 5% площі.

Вам може сподобатись:  Чому необхідно знати історію свого народу

В асоціаціях цієї групи дуже добре виражений мохово-лишайниковий ярус, який утворюють види кладонії – оленя, червона та ін. Є також ісландський лишайник і справжні мохи. Плями мохів виникають у тих місцях, де збуджений лишайниковий покрив. Тому розміщення мохів та лишайників часто має мозаїчний характер. До трав’янисто-кущового ярусу, якщо він є, відносяться: чебрець несправжньоприсадкуватий, кмин піщаний, щавель гороб’ячий, багаття овеча, булавоносець сивий, келерія сиза, нечуйветер волохатий, верес звичайний, агалік-трава гірська, золоту.

На території заповідника поширена асоціація сосняка вересового. Тут чимало первинних сосняків-верещатників, пов’язаних із північними схилами північної та південно-західної експозиції. У деревостоях є домішка берези бородавчастої. Підлісок розвинений слабо, трапляються поодинокі екземпляри жостеру ламкою, горобини звичайної, ялівцю звичайного і місцями – пригнічені, кущові форми дуба звичайного.

У добре сформованому трав’яно-кущовому ярусі (50% покриву і більше) переважає верес звичайний. У невеликій кількості зустрічаються брусниця, чорниця, мучниця звичайна, зимолюбка зонтична. Звичайні для цієї асоціації також злаки: багаття овеча, куничник наземний, блакитна молинія. Поодиноко ростуть ожика волосиста, мар’янник звичайний, смоли гірська.

Серед лісів заповідника на значних площах, свіжих та вологих місцях переважають асоціації із групи соснових лісів зеленомохових. Сосна звичайна дає тут добрий приріст і добре розмножується. Підлісок здебільшого не розвинений, оскільки висока зімкненість заважає розвитку трав’янисто-кущового ярусу. Тут здебільшого до 10-12 видів трав’янистої та кущової рослинності. Але моховий покрив розвинений добре, він займає 60-90% укриття різних видів зелених мохів.

Вам може сподобатись:  Очищення питної води вдома | Способи та методи очищення питної води

Сосняки довгомохові є показниками першого ступеня заболочування соснових лісів. Для асоціацій цієї групи характерні поєднання видів вологих борів та видів болотних ділянок у трав’яно-кущовому ярусі. Тут звичайні сфагнові мохи, але є зелені і навіть лишайники. Сосняків-довгомохових у заповіднику небагато. Закінчують екологічний ряд соснових лісів сосняки сфагнові, які часто є перехідними до болотного рослинності. Для асоціацій цієї групи з буяхами і багном характерним є купиновий мікрорельєф та комплексність наземного покриву: пріствольні купини покриті гіпновими мохами та густим трав’янисто-кущовим покривом, а простір між купинами – суцільним килимом сфагнів із незначним трав’янистим покривом. На купині звичайні, крім домінант, чорниця, андромеда, журавлина звичайна, молинія блакитна, осоки.

Березові ліси в заповіднику вторинні, вони виникають дома соснових лісів і зберігають чи відтворюють трав’янисто-моховой покрив попередньої асоціації. Особливістю березняків заповідника є їхня молодість – до 30 років.

Вільхові ліси займають більше площі, ніж березові, за умов достатньої зволоженості. Вільховики мають добре сформований підлісок, до складу якого входять жостер, горобина звичайна, верба попеляста, ожина несійська (ведмежина). У всіх асоціаціях мікрорельєфу вільхи чорної спостерігається чергування купин із сфагновим покривом.

Осокові, дубові та сосново-дубові ліси невеликі і розташовані головним чином у його південно-східній частині, на ділянках з близьким заляганням та відслоненнями кристалічних порід у Селезівському лісництві.

Характерним елементом ландшафту заповідника є болота. Вони займають найнижчі ділянки – замкнуті безстічні улоговини (“мохи”) та прохідні долини (“погони”). У заповіднику, як і по всій північній частині Житомирської області, на відміну від інших районів Українського Полісся, переважають мезотрофні та мезооліготрофні сфагнові болота, але є нечисленні евтрофні болота. Більше половини боліт заповідника посідає лісові болота. Це головним чином сосново-сфагнові та березово-сосново-сфагнові рідкісні угруповання.

Вам може сподобатись:   Канівське водосховище

Мезотрофні болота поширені виключно у західній частині заповідника, у Копищанському та Перганському лісництвах. З переходом до оліготрофних умов виходять ценози, характерні для асоціацій – сосново-багново-журавлиново-сфагнових та пухово-сфагнових.

Євтрофні болота в заповіднику розташовані головним чином уздовж річки Жолобниці у Селезівському лісництві та представлені очеретяними та осоково-очеретовими чагарниками. Очерет звичайний досягає тут 2,3-2,7 м висоти. Торф’яні поклади боліт мають переважно невелику глибину залягання, товщина їх близько 1 м, максимальна – 3,7 м.

У Поліському заповіднику поширені рідкісні та малопоширені чи зникаючі види. Серед них ялівець звичайний, журавлина дрібноплідна, ситник розчепірений, шейхцерія болотяна. Є види рідкісні для лісової зони і для Полісся – мучниця звичайна, плаун заплавний, росянка англійська, середня та кругляста.

Значний інтерес представляє флора мохів та лишайників. Моховидні представлені 137 видами, а лишайники нараховують 134 види, 5 різновидів та 5 форм, які відносяться до 41 роду та 18 сімейств. Ряд видів ростуть лише у Карпатах та Поліському заповіднику.

Цікавою є і фауна Поліського заповідника, яка в минулому була дуже багатою. Це тим, що фауна змішаних лісів була перехідною як до західноєвропейської, але частково і європейської степової. Але внаслідок посиленого використання вогнепальної зброї вже на початку XVІ ст. тут поменшало турів, представників степової фауни, а наприкінці століття – його повністю знищили. У XVІІ ст. зникає лань – типовий представник західноєвропейської фауни. У XVІІІ ст. зникає кінь дикий лісовий, дуже рідко зустрічається зубр. На початку ХІХ ст. зникає росомаха, а на початку XX – вже винищено чимало видів – олень, лось, ведмідь, рись, соболь, бобер, а також кіт лісовий, який є характерним видом європейської фауни.