Водна ерозія це процес руйнування грунту в результаті впливу дощових і талих вод, льодовиків і морів. В результаті з землі змиваються частинки азоту, кальцію та інших елементів.
- Вступ
- види ерозії
- причини
- Захист від водної ерозії
- Водна ерозія в Україні
- Водна ерозія грунту – відео
Постраждалі ділянки в результаті стають болотами і перестають приносити урожай. Однак через 5-10 років грунт регенерується, хоча її родючість помітно втрачається. В процесі самовідновлення на грунті з’являється багато бур’янів.
Види водної ерозії
Існує кілька видів водної ерозії. Вона буває оврагова, поверхнева і лінійна. Також існує площинна ерозія, в результаті якої з’являються невеликі розмиви, з якими нескладно боротися, хоча це залишає свій відбиток. В результаті орний шар грунту сильно страждає і доводиться виорювало нижні шари. Лінійна ерозія виникає при впливі дуже концентрованих стоків. Спочатку розмиви близько 20 см, але потім їх глибина збільшується й досягає метра. Якщо стоки продовжують руйнувати грунт в цьому місці, утворюється яр. Його стінки поступово обростають різними видами рослинності і починають обсипатися. Так яри з часом стають балками. Їх глибину визначає базис ерозії. Базисом називають такий рівень поверхні, на якому все стікають води вже не можуть розмивати грунт. Зазвичай базисом цього процесу є рівень моря або річки. Однак цей показник може знизитися, і вода знову почне розмивати яр.
Причини водної ерозії
Водна ерозія виникає не тільки через природних факторів, а й через діяльність людей. Наприклад, через створення такої техніки обробки ґрунтів, яка руйнує її структуру. На даний момент – це основна причина появи процесу руйнування землі. Іншими факторами процесу є винищення лісів і надлишковий випас тварин на тій же території. Інтенсивність руйнування землі регулюється лісистістю. Так, у міру зниження цього показника, стік збільшується приблизно на 20%. Однак разом з цим період впливу вод скорочується, обмежуючись періодом паводку або зливою. Це пояснюється тим, що у рослинності є коріння, чия система не дає грунті деградувати як колектору, який здатний накопичувати воду. Все це змінює і структуру всіх вод цієї місцевості, підземні стоки змішуються з поверхневими і в результаті потужність стоку зростає.
Захист від водної ерозії
При захисті від ерозії важливо правильно розташувати поля і дороги, вести горизонтальну обробку ділянок, запобігання зростанню ярів. На даний момент активно використовують вали, ставки і водовбирні конструкції, такі як блізваліковие траншеї. Іншим дієвим засобом проти водної ерозії є будівництво ступенів на гірських схилах. Воно виконується тільки при крутизні в 30-40 градусів. Терасування допомагає не тільки позбутися від ерозії та посухи, а й забезпечує розвиток посушливих ділянок, на якому активно ведуться садівничі роботи.
На схилах з невеликою крутизною, показник якої не більше 10-12 градусів, грунт обробляють смугами або за допомогою терас, чия ширина не перевищує 3-х метрів.
При обробці ділянки поперек схилу виникає особливий рельєф ріллі. Борозенки і ряди рослинності зупиняють водяний стік, і вся волога відмінно вбирається в грунт. Отже, орний шар отримує зволоження, що збільшує його родючість.
Однак простіше запобігти процесу руйнування ґрунту стоками, ніж позбавлятися від наслідків. Тому необхідно використовувати протиселеві конструкції, охороняти ліси від вирубування, вірно використовувати пасовища на самому початку освоєння землі в горах. Ця територія більше схильна до ерозії. Щоб попередити ці небезпечні процеси, потрібно створювати насадження на схилах, регулярно виганяти туди худобу. Особливо ефективним способом боротьби з руйнуванням землі є висадка лісових смуг, створення гребель і загат, канав, що затримують вологу. Це допоможе скоротити або позбавитися від поверхневого стоку.
Водна ерозія в Україні
За повідомленням ФАО , в Україні водна ерозія зачіпає 13,4 млн га, в тому числі 10,6 млн га орних земель. Ерозія безпосередньо впливає на родючість грунтів і сільськогосподарське виробництво, що може привести до значних економічних втрат, що перевищує 20 млрд грн на рік.
Як розповідає в своїй статті професор, доктор с.-г. наук Мирослав Волощук, досить великі площі еродованих грунтів поширені на орних землях у Вінницькій, Луганській, Донецькій, Одеській, Чернівецькій і Тернопільській областях, де середньорічний змив грунтів становить 24,5-27,8 т / га. Втрати продукції землеробства від ерозії, за експериментальними оцінками, перевищують 9-12 млн тонн зернових одиниць на рік.
За даними Healthy Soils, найбільш поширеною формою деградації земель в Україні є втрата органічного вуглецю, зокрема гумусу. Через деградації земель з 1990 по 2010 рік вміст гумусу в чорноземах України скоротилося на 0,22%, що особливо помітно в степовій зоні.
Основною причиною виснаження грунтового гумусу є гостра нестача органічних добрив. Переважне використання азотних добрив робить ситуацію більш складною.
Крім того, водна та вітрова ерозія є двома іншими основними причинами деградації земель, що призводить до поступового вимивання і руйнування верхнього родючого шару грунту.
«У Степу і Лісостепу України дуже велика розораність території, практично повна відсутність пасовищ, лісів і перелогів. Також відносно невеликі площі заповідних територій. Це пов’язано з тим, що степова і лісостепова зони України – фактично повністю сільськогосподарська зона, яка дуже інтенсивно використовується », – каже завідувач кафедри ґрунтознавства та агрохімії Миколаївського національного аграрного університету Сергій Чорний.
За його словами, друга половина зими і весна – найбільш дефляционно-небезпечний період. В цей час поверхню грунту знаходиться без рослинності, за винятком відносно невеликих площ, зайнятих озимими культурами. В результаті кліматичних змін, в зимовий та весняний період температури досить високі, а протягом доби вони часто переходять через нуль: коли вночі грунт замерзає, а вдень тане. За рахунок цього руйнується структура поверхні грунту, і вона розпорошується. І тоді, під час сильних поривів вітру, цей ґрунт легко піднімається в повітря. Таким чином, нераціональне землекористування, зокрема структура посівних площ, зруйнована за час зимових відлиг структура грунту і сильні вітри стають причиною пилових бур.
«Останню пилову бурю в Києві можна вважати парадоксом. Це взагалі характерно для даного регіону, оскільки це лісова зона. Це наслідок дуже високих температур протягом зими і весни, малої кількості опадів. В цілому це явище найчастіше спостерігається в степовій зоні України. У свою чергу, воно пов’язане зі специфічною структурою посівних площ. Близько 80-90% території цього регіону мають сільськогосподарські угіддя, що складаються практично повністю з ріллі. Наприклад, в Миколаївській області, зокрема в Баштанському районі, рілля складає близько 90% від усіх сільськогосподарських угідь », – говорить Сергій Чорний.
У 2007 році Україна постраждала від сильної пилової бурі, яка охопила Миколаївську, Херсонську, Запорізьку та Донецьку області. Втрата грунту становила близько 200-300 т / га, і було пошкоджено від 2 до 4 см верхнього родючого шару.
«Останній раз дуже велика пилова буря в Україні була в 2007 році. Це сталося в березні, і вона зачепила фактично півкраїни. А локальні пилові бурі бувають практично щорічно в різних частинах зони Степу », – зазначає Сергій Чорний.
ФАО вважає , що розробка в Україні національних підходів до боротьби з деградацією земель була сповільнена через складні інституційних структур, відсутність оновлених досліджень в області ерозії грунту і відсутність стабільного моніторингу грунту.
У 2019 було створено Українське грунтову партнерство в рамках проекту, що фінансується Глобальним екологічним фондом в інтересах Лісостепу України. П
Останні коментарі