Що таке азимут? Це кут, відрахований по ходу руху годинникової стрілки від напрямку на північ до напрямку на даний предмет (орієнтир). Азімут вимірюється в градусах від 0 до 360. Якщо за вихідний напрямок приймається географічний меридіан, азимут називається істинним; якщо за вихідний напрямок приймається магнітний меридіан, азимут називається магнітним.
Рух по азимуту залежить від визначенні біля потрібного напрями по заданому азимуту і витримуванні цього напрями у шляху до виходу наміченому пункту. У поході до руху азимутом зазвичай вдаються на закритій місцевості або в бездоріжжі, для чого заздалегідь по карті визначають магнітні азимути і відстань до орієнтирів.
Рух із використанням проміжних орієнтирів.
При русі азимутом практична точність виходу на орієнтир становить зазвичай до однієї десятої пройденого маршруту. Тому завжди бажано намічати на маршруті проміжні орієнтири. Для цього перед рухом встановлюють візирний пристрій компаса на потрібний напрямок і орієнтують компас. Потім візують у потрібному напрямку (або поруч із ним) якийсь яскраво виражений і не дуже віддалений орієнтир, до якого і рухаються. Досягши орієнтиру, операцію повторюють знову. При визначенні напрямку слід стежити, щоб північний кінець стрілки компаса збігався з позначкою півночі з його лімбі.
При русі азимутом на шляху туристів можуть зустрітися значні по ширині перешкоди, наприклад озеро або скельна ділянка. Для суворого витримування загального напрямку обходити їх бажано за ламаною прямою з найменшою кількістю «колін». При обході слід чітко записати величини проміжних азимутів та відстані, пройдені ними.
Щоб не збитися з правильного напрямку, корисно в процесі руху викреслити на аркуші блокнота (на планшеті) шлях обходу з кутами і довжинами «колін».
Рух без чітких орієнтирів
У полі, тундрі, степу, де немає орієнтирів, або за поганої видимості можна рухатися методом створа. Керуючий рухом турист контролює напрямок, перебуваючи наприкінці групи: він бачить весь ланцюжок туристів, може зіставити його напрямок із заданим азимутом і – своєчасно попередити про відхилення.
За наявності сонця (місяця, зірок) можна рухатися азимутом заміривши кут напряму по відношенню до цих небесних тіл. Через кожні півгодини їхнє становище на небі треба уточнювати за допомогою компаса. З прийомів такого орієнтування найбільше поширене орієнтування за своєю тіні.
У вітряну погоду корисно запам’ятати напрямок вітру або руху хмар щодо сторін горизонту.
На широких відкритих просторах взимку можна орієнтувати рух сніговими застругами. У густо залісненій місцевості для витримування напрямку рекомендується почергово оминати перешкоди, що зустрічаються – дерева, кущі, завали – то з лівого, то з правого боку.
Іноді за відсутності проміжних орієнтирів корисно робити відхилення у певний бік від заданого азимуту. Пройшовши розраховану кроками або за часом руху відстань до кінцевого орієнтиру, туристи круто повертають убік і розшукують у новому напрямку (одному, а не в двох протилежних, як було б, якщо вони рухалися прямо по заданому азимуту) шукану точку на місцевості.
При великих відстанях треба намічати обмежувальні (бічні) орієнтири, а кінцевий орієнтир вибирати по можливості лінійним і таким, щоб він був розгорнутий широким фронтом до руху туристів.
При втраті орієнтування.
На легкій ділянці можна продовжити рух уперед групою до виходу на відоме місце. На складному відрізку маршруту так робити не можна: тут краще витратити час на ретельну розвідку, ніж йти наосліп.
Якщо туристи заблукали і розвідка не дає надії правильно зорієнтуватися, то за відсутності доріг їм треба виходити на «воду» і йти вздовж неї вниз за течією: струмок приведе до річки, та — до великої річки, на якій туристи обов’язково зустрінуть людину, житло , отримають необхідну допомогу По дорозі слід залишати на видних місцях тури із записками – це полегшить та прискорить пошук зниклих
Останні коментарі