Географічна оболонка – це найбільший площею природно-територіальний комплекс. Важлива закономірність існування та розвитку географічної оболонки – це природна зональність , тобто зміна природних умов з півночі на південь або від екватора до полюсів. Головна причина формування географічної чи широтної зональності – різна кількість сонячного світла та тепла, яку отримують різні широти завдяки нахилу земної осі. Найбільш чітко широтна зональність проявляється на великих за площею рівнинах.
Закономірна зміна природних умов із заходу на схід у міру віддалення від океану називається довготною зональністю .
У її межах межах материків і океанів виділяють зональні підрозділи — географічні пояса.
Перша гіпотеза про існування географічних поясів було висунуто давньогрецьким ученим Аристотелем. Він виділяв три пояси: «Спекотна зона», «Полярна зона», «Помірна зона».
Кліматичні пояси – приклад прояву географічної зональності. Широтні смуги, що відрізняються ступенем нагрівання земної поверхні, особливостями освітлення, температурою повітря, кількістю атмосферних опадів та режимом їх випадання називаються кліматичними поясами. Кліматичні пояси закономірно змінюють один одного на північ і на південь від екватора. Кожному кліматичному поясу відповідає певний тип клімату тієї самої назви. Виділяють основні кліматичні пояси та основні типи клімату – екваторіальний, тропічні (Північної та Південної півкуль), помірних широт (Північної та Південної півкуль), арктичний Північної півкулі та антарктичний Південної півкулі. На території основного кліматичного поясу протягом року переважає своя широтна повітряна маса – екваторіальна (ЕВ), тропічна (ТВ), арктична (АВ), антарктична (АнВ). У цих поясах спостерігається один сезон. У помірному кліматі переважають повітряні маси помірних широт (ВУШ) і спостерігаються чотири ясно виражені сезони року.
Між основними кліматичними поясами розташовані перехідні кліматичні пояси.. Їхні назви починаються з приставки «суб». Для перехідних кліматичних поясів характерний перехідний тип клімату: субекваторіальний, субтропічний (Північної та Південної півкуль), субарктичний Північної півкулі та субантарктичний Південної півкулі. На території перехідного кліматичного поясу протягом року діють повітряні маси тих поясів, з якими він межує на півночі та на півдні. У субекваторіальному поясі — екваторіальна (ЕВ) та тропічна (ТВ), у субтропічному — тропічна (ТВ) та повітряні маси помірних широт (ВУШ), у субарктичному та субантарктичному відповідно повітряні маси помірних широт (ВУШ) та арктична/антарктична (АВАн) ). Відповідно, у перехідному типі клімату виділяються два сезони року.
Залежно від віддаленості території від океану змінюються температура повітря та кількість атмосферних опадів. В результаті в межах кліматичних поясів виділяються кліматичні області . Існування кліматичних областей – це прояв довготної зональності чи зміна природних умов із заходу Схід.
Поширення ґрунтів — приклад прояву географічної зональності. Ґрунтові пояси закономірно змінюють один одного з півночі на південь.
Природні (ландшафтні) зони – приклад прояву географічної зональності.
Природна зона — це територія з близькими умовами температури повітря та температури ґрунту, умовами зволоження, однорідними ґрунтами, рослинним та тваринним світом. Природні зони або зональні ландшафти закономірно змінюють одна одну з півночі на південь від екватора до полюсів.
Висотна поясність – закономірна зміна природних зон у горах від підніжжя до вершини.
Олександр Гумбольдт, великий німецький географ, натураліст та мандрівник, спостерігав зміну природних поясів в Андах, де встановив залежність характеру рослинності у горах від клімату.
Кількість висотних поясів у горах залежить від широти місцевості, в якій вони розташовані, від абсолютної висоти гір над рівнем моря та положення гір щодо морів та океанів. Найбільше висотних поясів притаманно гірських систем, які розташовані в екваторіальних (низьких) широтах і мають велику абсолютну висоту. Природний пояс підніжжя гірської країни – це природна зона, де знаходяться гори. ПІДСУМКИ
- Географічна зональність – головна закономірність географічної оболонки.
- Географічні пояси – зональні підрозділи географічної оболонки.
- Широтна зональність – один із видів географічної зональності, зміна природних умов на північ і на південь від екватора.
- Довготна зональність — один із видів географічної зональності, зміна природних умов із заходу на схід у міру віддалення від берегів океану.
- Висотна поясність — один із видів географічної зональності, зміна природних умов у горах від підніжжя до вершини.