Географічне положення материка
Антарктида повністю розташована в Південній півкулі, причому більша її частина лежить у межах Південного полярного кола – на кілька градусів на північ виступає лише край Антарктичного півострова.
Там і знаходиться найпівнічніша точка материка – єдина крайня точка Антарктиди – мис Сіфре (63° пд.ш.).
Оскільки в центрі Антарктиди розташований Південний полюс, материк немає південної краю і, отже, крайньої південної точки немає. Крайні західну та східну точки також виділити неможливо, тому що територія материка захоплює всі можливі довготи.
Антарктида є частиною Антарктики – південної полярної області земної кулі. Крім Антарктиди ця область включає прилеглі до материка архіпелаги та острови, до яких відносяться, наприклад, Земля Олександра I, Південні Шетландські, Південні Оркнейські, Південні Сандвічеві, Південна Георгія, Баллені та багато інших, а також південні райони океанів, що омивають материк.
Площа Антарктиди з прилеглими островами становить близько 14 млн. км². Це п’ятий за площею материк світу, який випереджає за цим показником лише Австралію.
Антарктида – найізольованіший материк. Вона з усіх боків оточена водами Атлантичного, Індійського та Тихого океанів, які відокремлюють Антарктиду на тисячі кілометрів від інших материків. Найближчим з них є Південна Америка, потрапити в яку можна лише подолавши протоку Дрейка (1000 км), відстань до південного краю Африки становить близько 5000 км, до Австралії – 3500 км.
У 2000 році держави-члени Міжнародної гідрографічної організації вирішили виділяти південні частини Атлантичного, Індійського та Тихого океанів, що омивають береги Антарктиди, як окремий п’ятий океан – Південний. Північний кордон океану проводиться по 60 паралелі південної широти.
Ще однією особливістю Антарктиди є слабка порізаність берегів. Моря, що омивають береги материка, неглибоко вдаються у сушу. Найбільшими з них є моря Росса, Уедделла, Беллінсгаузена, Амундсена, названі на честь відважних дослідників Антарктиди.
Берегова лінія Антарктиди, в основному утворена кромкою крижаного бані, постійно змінюється. Хвилі океану, що б’ються об край льодовика, руйнують його, у своїй окремі ділянки берега можуть відколюватися і відпливати у простори океану як крижаних гір – айсбергів.
Історія дослідження Антарктиди
Гіпотези про існування Антарктиди висловлювали ще античні вчені та філософи (Аристотель, Птолемей та ін.). Вони припускали, що в Південній півкулі має існувати велика ділянка суші, що врівноважує північні континенти, отже, співвідношення площі суші та моря в обох півкулях має бути приблизно однаковим.
На географічних картах Антарктида з’явилася ще ранньому Середньовіччі до офіційного відкриття і називалася Земля Південна Невідома. Після експедицій Васко да Гама, Фернана Магеллана та відкриття південних країв Африки та Південної Америки, а також формування уявлень про наявність вільного простору на південь від них, Антарктиду стали зображувати в межах усієї південної полярної області.
Першим на пошуки невідомого материка вирушив англійський мореплавець Джеймс Кук , який у першій навколосвітній подорожі вже відкрив один південний материк – Австралію. Під час руху на південь він зустрів суцільний крижаний бар’єр, через який неможливо було пробитися до корабля. У пошуках можливого проходу через льоди мандрівник обігнув весь крижаний масив, але не зміг наблизитись до нього навіть на відстань видимості. Материк так і не був відкритий, а Кук з досадою написав на місці Південного полюса: “Тут землі немає!”. Авторитет даного мореплавця був дуже великий, тому багато років після його навколосвітньої подорожі дослідження у цьому напрямі не велися.
| Ф.Ф. Беллінсгаузен | М.П. Лазарєв |
У 1819 році експедиція Фаддея Фадєєвіча Беллінсгаузена та Михайла Петровича Лазарєва вирушила в дорогу на двох невеликих судах «Схід» та «Мирний». На своєму шляху мореплавці відкрили кілька гористих островів, і вже 22 січня 1820 їм вдалося впритул підійти до берегів суші, повністю вкритої крижаним куполом. Висадитись на берег мандрівникам не вдалося, але саме цей день, коли мореплавці побачили Антарктиду, вважається днем відкриття материка.
Протягом наступних десятиліть мореплавцями з різних країн було організовано численні експедиції вивчення знову відкритого материка. У 1840 році першою людиною, що ступила на берег Антарктиди, став французький мандрівник Жюль Себастьєн Сезар Дюмон-Дервіль . У наступні кілька років подібне вдалося зробити ще двом мандрівникам – американському мореплавцю Чарльзу Вілксу та англійському досліднику Джеймсу Россу.
Найбільшу увагу в період дослідження Антарктиди привернуло суперництво двох експедицій, які намагалися досягти 1911 року Південного полюса. Першою стала група норвезьких мандрівників на чолі з Руалем Амундсеном , що досягла Південного полюса 14 грудня 1911 року. З відставанням лише кілька тижнів (17 січня 1912 року) англійська експедиція Роберта Скотта також досягла заданої мети. Англійці, що вибилися з сил після завзятої боротьби з екстремальними умовами, зустріли цілковите розчарування, побачивши норвезький прапор, що майорів. Зламаних духом учасників експедиції наздогнала затяжна хуртовина, від холоду та повного фізичного виснаження мандрівники загинули, не дійшовши лише кілька кілометрів до бази з паливом та продовольством.
Планомірне вивчення Антарктиди та проведення наукових досліджень розпочалося вже після Другої світової війни. 1957 пов’язаний з проведенням Міжнародного геофізичного року (МГГ), коли 12 країн прийняли рішення про одночасне здійснення експедицій у різних районах материка з подальшим обміном отриманими даними. Під час проведення МГГ з’явилися перші антарктичні наукові станції, побудовані переважно на береговій частині материка. Американські вчені створили наукову станцію на Південному полюсі, яку назвали на честь його перших підкорювачів «Амундсен-Скотт». У 1958 році радянська експедиція вперше досягла полюса відносної недоступності, найвіддаленішого місця від усього узбережжя материка, де було засновано наукову станцію «Схід».
1 грудня 1959 року було укладено Договір про Антарктику, що передбачає свободу наукових досліджень у цьому регіоні, міжнародне співробітництво, а головне, заборона проведення воєнних дій, використання ядерної зброї та поховання радіоактивних відходів. Наразі учасниками договору є 46 держав.
Таким чином, за останнє століття вчених накопичилося велика кількість даних про південному материку, але Антарктида все ще є найменш вивченим континентом. Наукові дослідження продовжуються і досі. На материку діє близько 90 наукових станцій, половина з яких функціонує цілий рік. Влітку в Антарктиді мешкає понад 4000 осіб, які є співробітниками полярних станцій. Вчені займаються вивченням льодового покриву, біологічної різноманітності, сучасних змін клімату. Нині все більшого розвитку отримують дистанційні дослідження материка.
| Науково-дослідні станції в Антарктиді | Науково-дослідна станція на узбережжі Антарктиди |
ПІДСУМКИ
- Антарктида – п’ятий за розміром материк, що повністю розташований у Південній півкулі.
- Материк було відкрито пізніше інших, в 1820 р., експедицією російських мореплавців під керівництвом Ф.Ф. Беллінсгаузена та М.П. Лазарєва.
- У 1911 р. експедиція норвезьких мандрівників під керівництвом Руаля Амундсена вперше досягла Південного полюса.